Learn Turkish with Rock Music with these 23 Song Recommendations (Full Translations Included!)

Ever felt that dreaming about someone is even more magical than being with them? That's the heart of Ufuk Beydemir's beautiful song, "Ay Tenli Kadın," which translates to The Moon-Skinned Woman. The singer paints a stunning picture of a woman whose beauty is out of this world. He says her skin is as white as the moon and her hair is as dark as the night. For him, just imagining her and being with her in his dreams is a completely different, more powerful experience than reality.

This isn't just a simple crush; it's a deep, soul-level connection. The singer feels his 'roots' are tangled with hers, suggesting a bond that's impossible to break. He is so consumed by his love and longing that he begs her to take his thoughts and feelings, simply because he misses her so intensely. It's a powerful song about idealizing someone you love and the overwhelming feeling of missing them.

In „Bugün Bayram“ von Barış Manço beginnt der Feiertag mit einem Verlust: Eine geliebte Person ist fort und wird als jemand beschrieben, der nun „uzakta, cennette meleklerle“ [weit weg im Himmel bei den Engeln] ist. Trotzdem bleibt diese Person im Alltag nah: Im Sommer zwinkert sie zwischen den Sternen, und an kalten Tagen ist sie „en sıcak anısın“ [die wärmste Erinnerung]. Das ist traurig, aber die Bilder sind erstaunlich tröstlich. Sogar die Sterne bekommen hier eine kleine menschliche Geste.

Der Refrain klingt wie ein fröhlicher Weckruf an Kinder: „Bugün Bayram, erken kalkın çocuklar“ [Heute ist Feiertag, steht früh auf, Kinder]. Sie sollen ihre schönsten Sachen anziehen, frische Wiesenblumen mitbringen und die Mutter nicht traurig machen. Besonders schön ist der letzte Gedanke: „Bayramlarda hüzünlenir melekler“ [An Feiertagen werden die Engel traurig]. Die Blumen können dann helfen, „gönül almak“ [jemandes verletzte Gefühle zu besänftigen oder wieder gutzumachen]. So verbindet das Lied festliche Kindheitsbilder mit dem Wunsch, die Mutter zu trösten und einen Menschen im Himmel liebevoll weiterzudenken.

У «Sar Bu Şehri» Джанозан малює сцену втечі з тісного й болісного міста. Ліричний герой не розуміє, чому «Anlamam nedenini» [я не розумію причини], але бачить, що хтось засмутив його «bebeğimi» [мою дитину, мою крихітку]. Рядок «Tam yüzüne dalmışken / Çizmiş kendi resmini» [саме коли я вдивлявся в її обличчя, вона намалювала власний портрет] звучить трохи сюрреалістично, ніби ця людина раптом відгородилася власним образом. А прохання «N’olursun kaç kurtar / Kendini bu diyardan» [будь ласка, тікай, урятуй себе з цього краю] вже зовсім пряме. «Yâr» [коханий або кохана] тут є теплим звертанням до близької людини.

Найсильніша метафора пісні народжується зі світла й темряви: «Güneş’i ararken / Peşini bırakmaz Ay» [коли шукаєш Сонце, Місяць не відстає]. Сонце можна шукати як вихід, а Місяць невідступно тягнеться слідом. Потім звучить майже кінематографічний наказ: «Sar, bu şehri en başından yak / İyice yak» [обійми це місто й спали його від самого початку, спали добре]. Герой не хоче прокидатися від цієї дивної мрії й каже: «Kim der ki, “Bu rüyadan uyan” / Ona uzat» [хто скаже: “Прокинься від цього сну”, простягни йому це]. Водночас він визнає власну смертність: «Sanma ki ölümsüzüm» [не думай, що я безсмертний], а стіни міста стають дедалі «dar» [вузькими, тісними]. Та в кінці ночі все ж є ранок: «Ne yalnızlık ne hüzün / Bu gecenin gündüzü var» [ні самотність, ні смуток, у цієї ночі є день].

У цій пісні ліричний герой ніби застряг у стосунках, які його і тримають, і нищать одночасно. Він каже: «Senin ellerindeyim» [Я у твоїх руках], «Düşlerindeyim, gülüşlerindeyim» [Я в твоїх снах, у твоїй усмішці] – тобто повністю віддає себе іншій людині. Але поруч із цим з’являється втома й страх: «Canım sevgilim artık ölmeyelim» [Кохана, давай більше не вмиратимемо] звучить так, ніби кожна сварка чи розставання для них як маленька смерть.

Рефрен «Beni kendinden kurtar» [Врятуй мене від себе] дуже чесний і трохи болісний: він любить цю людину, але розуміє, що сам уже не може з цього вибратися. Він знов і знов «Düşerdim yamaçlarından, sapsarı saçlarından, avuçlarından» [Я падав з твоїх схилів, з твоїх золотавих волосся, з твоїх долонь], але все одно «Yine de kalkar severdim» [Усе одно вставав і любив] – наче кожне падіння тільки сильніше прив’язує його до неї. Наприкінці з’являється відчуття провини й самоаналізу: «Savaşım kendim ve bir kaç satırla» [Моя боротьба – це я сам і кілька рядків] і «Suçluyum bahar gözlerine» [Я винен перед твоїми весняними очима]. Це не просто історія про розрив, а про людину, яка розуміє, що найбільший ворог часто сидить усередині, а не навпроти.

“Esmere / Vay Delal” é uma canção de amor ferido, cantada entre versos em turco e refrões em outra língua. O eu lírico fala com a pessoa amada, chamada de esmerim, “minha morena”, e pergunta se quem ama consegue desistir, mesmo quando o fim parece ser a morte: “Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Essas feridas que você abriu no meu coração acabam?]. A pergunta volta quase como uma acusação: “Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?” [Quem ama apaga a pessoa amada de uma só vez?]. O “Vay delal”, uma exclamação dirigida à pessoa querida, dá ao refrão um tom de lamento insistente.

A segunda parte fica ainda mais concreta e amarga. Depois da separação, só restou “bir yırtık resmin” [uma foto rasgada], enquanto os sonhos do casal parecem ter sido mentira. “Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?” [Além das lágrimas, o que você me deu?] é uma frase direta, quase sarcástica. Os versos em turco também mencionam Urfa e Adıyaman Gölbaşı, lugares associados à região da canção, enquanto as repetições em outra língua mantêm o chamado à “esmere” e a dor do narrador. É uma música para cantar junto no refrão, mas as palavras não aliviam nada: elas continuam cobrando uma resposta de quem foi embora.

Aynur Polat, en artist fra Tyrkia, synger her til en elsket som har forlatt henne. Allerede i spørsmålet «Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?» [Tar sårene du har åpnet i hjertet mitt noen gang slutt?] er tonen satt: kjærligheten har blitt til sår, men den som elsker, gir ikke opp selv om slutten skulle være døden. «Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?» [Kan den som elsker, stryke den elskede bort med ett pennestrøk?] er et fint, direkte uttrykk for at man ikke bare kan viske ut et menneske. Ordet «esmerim» betyr omtrent «min mørkhårede» eller «min brunette», og brukes som en personlig tiltale til den savnede.

Bildene blir stadig mer konkrete: Hun har bare et «yırtık resmin» [revet fotografi] igjen som minne, mens alle drømmene de bygde sammen føles som løgn. Hun spør hva den andre egentlig ga henne, bortsett fra tårer, og hvorfor han kunne ødelegge det de hadde. I teksten nevnes også Urfa og Adıyaman Gölbaşı, steder i Tyrkia, som gir verset en tydelig geografisk forankring. De øvrige gjentatte linjene er på et annet språk enn tyrkisk og fungerer som et klagende refreng rundt kjærlighetssorgen. Når «Vay delal» kommer tilbake, høres det som et rop til den kjære, mens «Uy uy esmere» holder fast ved den sårede, nesten anklagende henvendelsen til «esmere», den mørkhårede.

In „Esmere / Vay Delal“ spricht ein verlassenes Liebes-Ich seine „esmerim“ an, also seine dunkelhaarige Geliebte oder seinen dunkelhaarigen Geliebten. Die Fragen sind direkt und ziemlich schmerzhaft: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?“ [Werden die Wunden heilen, die du in meinem Herzen geöffnet hast?] und „Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?“ [Kann ein liebender Mensch den geliebten Menschen einfach aus seinem Leben streichen?] Der Refrain „Vay delal“ ist ein klagender Ausruf, etwa „Ach, meine Liebe!“ oder „O du Geliebte:r!“. Besonders schön ist, wie die türkischen Zeilen neben den kurdischen Passagen stehen und beide dieselbe Sehnsucht tragen.

Die Trennung bekommt konkrete Bilder: Vom gemeinsamen Leben bleibt nur „bir yırtık resmin“ [ein zerrissenes Foto], während die früheren Träume „hepsi birer yalandı“ [alle eine Lüge] gewesen seien. Die angesprochene Person habe nichts als Tränen zurückgelassen: „Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?“ [Was hast du mir außer Tränen gegeben?] Dazu nennt das Lied Urfa, Adıyaman und Gölbaşı. Diese Ortsnamen geben der Klage einen klaren südostanatolischen Bezug, ohne die Geschichte genauer zu erklären. Der Satz „Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim“ [Wie konntest du mich vergessen? Sag es mir, meine dunkelhaarige Liebe] ist dabei fast schon eine Aufforderung zum Gespräch, obwohl die andere Person offenbar nicht mehr antwortet.

Aynur Polat dala egyszerre szól vágyakozásról, sértettségről és arról a makacs kérdésről, hogy aki igazán szeret, képes-e egyetlen mozdulattal kitörölni a másikat. A török refrénben ezt kérdezi: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Elmúlnak-e a sebek, amelyeket a szívemben ejtettél?], majd még élesebben: „Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?” [Letörölheti-e a szerető ember egyetlen tollvonással azt, akit szeret?]. Az „esmerim” szó jelentése nagyjából „barnám” vagy „sötét hajú kedvesem”, ezért az „Esmere” megszólítás egyszerre becéző és szemrehányó: „mondd csak, barna kedvesem, hogyan felejthettél el?” A dal többnyelvű sorai között a „Vay delal” visszatérő kiáltásként hangzik el, amely itt a kedveshez intézett panaszos, szeretetteljes megszólítás része.

A szakítás emlékei egészen kézzelfoghatók: „Senden bana hatıra bir yırtık resmin kaldı” [Emlékül csak egy szakadt képed maradt], miközben a közös álmok „hepsi birer yalandı” [mind hazugságok voltak]. A beszélő szerint a másik a könnyeken kívül semmit sem adott neki, mégis képtelen elengedni. A szöveg Urfát, Adıyamant és Gölbaşıt is megnevezi, mintha a szerelmi panasz egy konkrét vidéken járna körbe, nem pedig egy névtelen, bárhol megtörténő történetben. A sokszor ismételt „Uy uy esmere” [Ó, ó, barna kedvesem] és a sírásról, emlékekről szóló képek miatt ez a dal nem csendes búcsú: inkább újra és újra visszatérő kérés, hogy a másik végre mondja meg, hogyan tudott ilyen könnyen kegyetlen lenni.

Aynur Polatin “Esmere / Vay Delal” on sydänsuruinen laulu ihmisestä, joka ei pysty päästämään rakkaastaan irti. Kertoja kysyy suoraan: “Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Loppuvatko sydämeeni tekemäsi haavat koskaan?] ja jatkaa vielä tiukemmin: “Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?” [Luopuvatko rakastavat, vaikka loppuna olisi kuolema?] Sana esmerim tarkoittaa tässä tummaani tai tummaihoista rakastettuani, hellä puhuttelu ihmiselle, jota hän yhä ikävöi. Toistuva “Vay delal” [voi rakas] tekee kertosäkeestä melkein huudahduksen, johon suru palaa uudelleen ja uudelleen.

Laulun muistot ovat hyvin konkreettisia ja vähän julmiakin: jäljelle on jäänyt “bir yırtık resmin” [yksi repaleinen valokuvasi], yhteiset unelmat tuntuvat valheilta, eikä toiselta ole kertojan mukaan jäänyt muuta kuin kyyneleet. Hän kysyy: “Nasıl kıydın bize?” [Miten saatoit tehdä meille näin?] Säkeissä mainitaan myös Urfa ja Adıyamanin Gölbaşı, paikkoja, jotka sitovat kaipauksen tiettyyn seutuun. Lopun kuvakieli muuttuu vielä rajummaksi: rakastettu on silmissä kuin haamu kaikkialla, ja kaipaus jatkuu jopa kuoleman hetkeen asti. Tämä on suora, kysymyksiä täynnä oleva laulu, jossa yksi repaleinen kuva kantaa kokonaisen menetetyn suhteen.

"Esmere / Vay Delal" is two folk songs performed as one, and a single word joins them. The Kurdish half keeps returning to one cry — "Vay delal" [Oh, my beautiful one] — while the Turkish half turns the same feeling into a question: "Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim" [Tell me, how did you forget me, my dark-haired one]. Esmer, the dark-haired one, is who both halves are addressed to, and that is what lets them be sung as a single piece.

The Turkish verses take an inventory rather than make a plea. Nothing is asked for and nobody is accused; the singer counts what is left — "Senden bana hatıra bir yırtık resmin kaldı" [All I have left of you is a torn photograph] — and then puts the question the song never answers. Between the two halves sits more than half a minute with no words in it at all, so the Kurdish lament and the Turkish one stand apart before they meet again.

Pripravte sa na pieseň plnú emócií a zlomeného srdca! "Esmere / Vay Delal" od Aynur Polat je srdcervúca balada o stratených láskach a pretrvávajúcej bolesti. Speváčka sa pýta, či sa rany na jej srdci niekedy zahoja a či sa milenci vzdávajú, aj keď je ich osud smrť. Je to pieseň o tom, ako sa pýta, či milenec môže len tak vymazať svoju lásku a ako na ňu mohol zabudnúť.

Texty sú plné otázok a výčitiek, ako napríklad: "Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?" [Zahoja sa niekedy tieto rany, ktoré si otvoril v mojom srdci?], "Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim" [Povedz mi, ako si na mňa zabudol, moja tmavovláska]. Pieseň tiež hovorí o tom, ako po láske zostala len roztrhaná fotografia a spomienky na sny, ktoré boli len klamstvá. Je to naozaj silná pieseň, ktorá vás chytí za srdce!

En «Esmere / Vay Delal», Aynur Polat alterna versos en turco con frases en kurdo para hablarle a una persona de cabello oscuro, “esmere”. La voz canta desde una separación que todavía duele: «Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?» [¿terminarán las heridas que abriste en mi corazón?] y enseguida lanza una pregunta muy directa: «Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?» [aunque el final sea la muerte, ¿los que aman renuncian?]. «Vay delal» es una exclamación afectuosa de dolor, algo parecido a “ay, querida” o “ay, mi amor”.

La canción se vuelve más concreta con sus recuerdos: solo queda «bir yırtık resmin» [una foto rota], mientras los sueños compartidos parecen mentiras. La persona amada no dejó nada salvo lágrimas: «Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?» [¿qué me diste aparte de lágrimas?]. También aparecen Urfa y Adıyaman Gölbaşı, nombres de lugares de Turquía mencionados dentro de los versos. El estribillo en kurdo repite imágenes de ojos, lágrimas, recuerdos y separación, así que la insistencia de «uy uy esmere» [ay, ay, esmere] suena como una llamada que no obtiene respuesta. Aquí nadie olvida con facilidad: «Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?» [¿puede quien ama borrar de un plumazo a la persona amada?].

Эта песня – настоящий крик души о потерянной любви, который пронизывает до мурашек! Представь себе: человек страдает так сильно, что ему кажется, будто он «стонет от твоей любви» [dınolıma dınolıma mıgo aşki taro ez dınalıma] и даже готов умереть. Он не знает, как справиться с этой болью, и его волосы, которые были черными, уже «поседели» [Porem reşe gevr buya] от горя. Это же просто разрывает сердце!

Песня переключается между курдским и турецким языками, что придает ей особую глубину. Лирический герой обращается к своей «смуглянке» [esmere], спрашивая, как она могла забыть его. Он говорит, что раны, которые она оставила в его сердце, никогда не заживут, и что он будет помнить ее «до Судного дня» [hatto roke maxşere]. Это очень эмоциональная и искренняя песня о том, как тяжело пережить расставание и как любовь может оставить глубокие шрамы.

„Esmere / Vay Delal“ skamba kaip kreipimasis į mylimąją, kurią dainininkas vadina esmerim, tai yra „mano tamsiaplauke“ arba „mano brunete“. Dainos pasakotojas klausia, ar kada nors užgis jos širdyje padarytos žaizdos: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?“ [Ar baigsis žaizdos, kurias atvėrei mano širdyje?] Jis pats atsakymą lyg ir žino: net jei meilės pabaigoje lauktų mirtis, įsimylėjęs žmogus lengvai nepasitraukia. Todėl kartojamas „Vay delal“ [oi, brangioji / oi, mieloji], o kartu skamba priekaištas: „Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim“ [Pasakyk gi, kaip galėjai mane pamiršti, mano brunete?].

Antroje dainos dalyje meilė lieka beveik apčiuopiamais likučiais: iš mylimosios pasakotojui teliko „bir yırtık resmin“ [viena suplėšyta tavo nuotrauka], o bendros svajonės virto melu. Jis klausia: „Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?“ [Ką man davei, jei ne ašaras?] Paminėti Urfa ir Adıyaman Gölbaşı yra vietovardžiai, įpinantys dainą į konkretų regioną, o kartojami kitos kalbos posmai skamba kaip ilgesingas šauksmas mylimajai. Man ypač patinka, kad daina nebando mandagiai slėpti skausmo: čia yra nuotrauka, ašaros, užmarštis ir labai tiesus klausimas, kaip ji galėjo taip pasielgti.

„Esmere / Vay Delal” brzmi jak skarga osoby, która nadal kocha, choć druga strona odeszła. Tureckie wersy są bardzo bezpośrednie: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Czy rany, które zadałaś mojemu sercu, kiedyś się zagoją?] i „Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?” [Nawet jeśli końcem jest śmierć, czy zakochani rezygnują z miłości?]. Pojawia się też pytanie, którego nie da się łatwo zbyć: „Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim” [Powiedz, moja brunetko / mój śniady, jak udało ci się o mnie zapomnieć?]. „Esmerim” to czuły zwrot do ukochanej osoby, dosłownie odnoszący się do ciemnej karnacji lub włosów.

Najbardziej boli konkret: po związku zostało tylko „Senden bana hatıra bir yırtık resmin kaldı” [Zostało mi po tobie na pamiątkę tylko podarte zdjęcie], a wspólne marzenia narrator nazywa kłamstwem. Jest Urfa i Adıyaman Gölbaşı, więc w tekście pojawiają się nazwy miejsc, ale nie dostajemy opowieści o podróży. Powracające „Vay delal” jest okrzykiem żalu, czymś w rodzaju „ach, moja droga / mój drogi”. Obok tureckich zwrotek słychać wersy w języku kurdyjskim, pełne powtórzeń, wołania do „esmere” i obrazów oczu, łez oraz cierpienia. Dzięki temu piosenka nie udaje chłodnej po rozstaniu: prosi o wyjaśnienie, dlaczego ukochana osoba przekreśliła ich wspólne „my”.

Aynur Polats "Esmere / Vay Delal" är en hjärtskärande låt om förlorad kärlek och smärtan av att bli glömd. Låten börjar med en känsla av djup sorg, där sångaren uttrycker sin plåga och undrar hur man ska hantera sorgen: "Dınolıma dınolıma mıgo aşki taro ez dınalıma" [Jag stönar, jag stönar, jag stönar av din kärlek]. Det är en känsla av att vara så djupt sårad att man inte vet hur man ska gå vidare, och sångaren undrar om de ens kommer att överleva smärtan.

Sången fortsätter med att ifrågasätta den älskades handlingar och hur de kunde glömma en sådan kärlek. "Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi? Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?" [Kommer dessa sår du öppnat i mitt hjärta någonsin att läka? Kommer älskande att ge upp även om slutet är döden?]. Det är en stark vädjan till den älskade, en fråga om hur de kunde vara så grymma. Sångaren minns de brutna löftena och de krossade drömmarna, och känner att allt som återstår är tårar och ett sönderrivet fotografi. Trots all smärta förklarar sångaren att de aldrig kommer att glömma sin esmer (mörkhåriga älskade), inte ens till domedagen: "Tü çar te birnakım hatto roke maxşere" [Jag kommer aldrig att glömma dig, inte ens till domedagen].

„Esmere / Vay Delal“ е песен за човек, който не може да пусне любимата си, дори когато любовта вече е оставила само болка. В турската част той пита: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?“ [Ще свършат ли раните, които отвори в сърцето ми?] и веднага добавя: „Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?“ [Дори краят да е смърт, отказват ли се влюбените?] Обръщението „esmerim“ означава „моята тъмнокоса/мургава любима“, а „Vay delal“ е възклицание към скъп човек, нещо като „о, мила моя“. Повтарянето му звучи като молба, която певецът не успява да приключи.

После спомените стават съвсем конкретни и малко жестоки: „Senden bana hatıra bir yırtık resmin kaldı“ [От теб ми остана за спомен една скъсана снимка], а общите мечти са наречени „hepsi birer yalandı“ [всички бяха лъжа]. Той не получава нищо освен сълзи и настоява: „Nasıl kıydın bize söyle hele esmerim“ [Кажи ми, мургавата ми, как можа да постъпиш така с нас?]. В текста се споменават Урфа и Адъяман Гьолбашъ, което придава на песента усещане за път, места и лична памет. Повтарящите се редове на кюрдски остават като припевен зов „vay delal“, докато турските куплети обясняват раната: любовта е свършила, но за разказвача раздялата още не е приключила.

“Esmere / Vay Delal” er en længselsfuld sang om en kærlighed, der er blevet til sår og ubesvarede spørgsmål. Fortælleren spørger direkte: “Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Mon de sår, du åbnede i mit hjerte, nogensinde holder op?] og “Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?” [Giver elskende op, selv når slutningen er døden?] Ordet esmerim betyder omtrent “min mørke” eller “min mørkhårede”, som et kælenavn til den, han savner. Det gør “Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim” [Hvordan kunne du glemme mig, fortæl mig det, min mørkhårede?] både ømt og anklagende.

Sangen bliver mere konkret, da kun “en iturevet kopi af dit billede” er tilbage, mens alle de fælles drømme kaldes løgn. Fortælleren spørger også: “Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?” [Hvad gav du mig ud over tårer?] Stederne Urfa, Adıyaman og Gölbaşı nævnes i teksten, så savnet får en geografisk klang, selv om sangen ikke forklarer, hvad der skete dér. De gentagne udråb “Vay delal” og “Uy uy esmere” fungerer som klageråb, mens de øvrige vers på kurdisk og tyrkisk kredser om kærlighed, smerte og den mørkhårede person, der ikke længere er der.

Dans « Esmere / Vay Delal », Aynur Polat fait entendre une plainte amoureuse où le mot « vay delal » revient comme un appel, proche de « oh, ma chère » ou « oh, mon amour ». La chanson mêle des passages en kurde et en turc. Le cœur abandonné demande : « Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi? » [Les blessures que tu as ouvertes dans mon cœur finiront-elles un jour ?] Même si l’histoire devait finir par la mort, l’amoureux refuse de croire que l’on puisse effacer la personne aimée « d’un seul trait de plume ». Et il insiste auprès de son « esmerim », terme affectueux qui signifie ici « ma brune » ou « mon brun » : comment as-tu pu m’oublier ?

Les images deviennent très concrètes, et parfois franchement désespérées : il ne reste qu’une photo déchirée, tandis que les rêves construits à deux se révèlent mensongers. « Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı? » [Qu’est-ce que tu m’as donné, à part des larmes ?] Les paroles citent aussi Urfa, Adıyaman et Gölbaşı, des lieux associés au souvenir et au trajet amoureux, sans expliquer davantage leur rôle. Le refrain en langue kurde revient comme une berceuse blessée, puis la chanson termine sur une vision extrême : regarder partout, dans chaque vallée, et chercher l’être aimé jusque dans les quatre coins du monde, « jusqu’à la fin des temps ». C’est une chanson de séparation qui ne veut surtout pas faire semblant d’avoir tourné la page.

Ova pjesma govori izravno i bez uljepšavanja: voljena osoba ostavila je ranu, a pripovjedač ne može shvatiti kako je ljubav mogla biti izbrisana. Pita: „Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Hoće li ikada zacijeliti rane koje si otvorila u mom srcu?] i odmah dodaje: „Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?” [Odustaju li oni koji vole, čak i kad je kraj smrt?] Riječ esmerim znači „moja tamnoputa” ili „moja crnka”, nježan način obraćanja voljenoj ženi. Zato ponavljanje „vay delal” zvuči kao uzvik čežnje i žalosti, dok se pripovjedač uporno vraća istom pitanju: „Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim” [Reci mi, moja esmerim, kako si me zaboravila?]

U drugom dijelu ostaje mu samo „yırtık resmin” [poderana fotografija], a zajednički snovi sada izgledaju kao laž. Njegov prigovor je posebno gorak: „Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?” [Što si mi dala osim suza?] U stihovima se spominju Urfa, Adıyaman i Gölbaşı, pa pjesma dobiva i osjećaj putovanja kroz mjesta povezana s tom ljubavnom pričom. Ipak, srce teksta nije zemljopis, nego nemogućnost da se prekine s osobom koja je otišla. Ponavljani zazivi i slikovite rečenice na turskom i kurdskom daju joj dojam pjesme koja se iznova vraća istoj boli, kao da odgovor još uvijek nije stigao.

En «Esmere / Vay Delal», Aynur Polat alterna versos en turco con frases en kurdo para hablarle a una persona de cabello oscuro, “esmere”. La voz canta desde una separación que todavía duele: «Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?» [¿terminarán las heridas que abriste en mi corazón?] y enseguida lanza una pregunta muy directa: «Sonu ölüm olsa da sevenler vazgeçer mi?» [aunque el final sea la muerte, ¿los que aman renuncian?]. «Vay delal» es una exclamación afectuosa de dolor, algo parecido a “ay, querida” o “ay, mi amor”.

La canción se vuelve más concreta con sus recuerdos: solo queda «bir yırtık resmin» [una foto rota], mientras los sueños compartidos parecen mentiras. La persona amada no dejó nada salvo lágrimas: «Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?» [¿qué me diste aparte de lágrimas?]. También aparecen Urfa y Adıyaman Gölbaşı, nombres de lugares de Turquía mencionados dentro de los versos. El estribillo en kurdo repite imágenes de ojos, lágrimas, recuerdos y separación, así que la insistencia de «uy uy esmere» [ay, ay, esmere] suena como una llamada que no obtiene respuesta. Aquí nadie olvida con facilidad: «Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?» [¿puede quien ama borrar de un plumazo a la persona amada?].

Το «Esmere / Vay Delal» είναι ένα τραγούδι χωρισμού που κινείται ανάμεσα σε στίχους στα τουρκικά και σε άλλους στίχους σε κουρδική ποικιλία. Στο τουρκικό μέρος, ο αφηγητής μιλά στη «μελαχρινή του» και δεν μπορεί να δεχτεί ότι τον ξέχασε: «Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?» [Θα τελειώσουν άραγε αυτές οι πληγές που άνοιξες στην καρδιά μου;]. Η ερώτηση επιστρέφει ξανά και ξανά: «Seven sevdiğini bir kalemde siler mi?» [Μπορεί κάποιος που αγαπά να διαγράψει τον αγαπημένο του με μια μονοκοντυλιά;]. Ακόμη κι αν ο έρωτας οδηγεί στον θάνατο, εκείνος λέει πως οι ερωτευμένοι δεν παραιτούνται. Το «vay delal» λειτουργεί σαν επιφώνημα θλίψης και προσφώνηση, κάτι σαν «αχ, αγαπημένη μου».

Οι αναμνήσεις εδώ είναι πολύ συγκεκριμένες και αρκετά πικρές: από τη σχέση έχει μείνει «bir yırtık resmin» [μια σκισμένη φωτογραφία], ενώ τα κοινά όνειρα μοιάζουν τώρα με ψέματα. Το μόνο που, σύμφωνα με τον αφηγητή, πήρε από εκείνη ήταν τα δάκρυα. Οι άλλοι στίχοι αναφέρουν την Ούρφα, το Αντιγιαμάν και το Γκιολμπάσι, και φέρνουν εικόνες από μάτια, δρόμους και μια πληγή που δεν έχει κλείσει. Η επαναλαμβανόμενη προσφώνηση «esmere» [μελαχρινή μου] κάνει το παράπονο άμεσο: δεν ζητά μια γενική εξήγηση, αλλά λέει στη συγκεκριμένη αγαπημένη «πώς μπόρεσες να το κάνεις αυτό σε εμάς;»

In “Esmere / Vay Delal” van de Turkse artieste Aynur Polat spreekt een verlaten geliefde zijn of haar esmerim toe: “mijn donkerharige” of “mijn brunette”. De Turkse regels zijn recht voor hun raap: “Gönlüme açtığın bu yaralar biter mi?” [Zullen de wonden die je in mijn hart hebt gemaakt ooit genezen?] Zelfs als de liefde op de dood uitloopt, vraagt de zanger: “Sevenler vazgeçer mi?” [Geven geliefden dan op?] Het scherpste verwijt volgt meteen: “Nasıl unuttun beni söyle hele esmerim” [Zeg eens, mijn donkerharige, hoe kon je mij vergeten?] De herhaalde uitroep “Vay delal” is een liefkozende klaagroep, ongeveer “ach, geliefde”.

De herinneringen zijn pijnlijk concreet: van de geliefde bleef alleen “bir yırtık resmin” [een gescheurde foto] over, terwijl alle samen gemaakte dromen “birer yalandı” [allemaal leugens] blijken. Ook de plaatsnamen Urfa en Adıyaman Gölbaşı komen voorbij, waardoor het lied even naar echte plekken in Zuidoost-Turkije wijst. De terugkerende regels in het Koerdisch en Turks klinken als een refrein van verlangen en verdriet; niet alles daarin is eenvoudig letterlijk te vertalen, maar de aanspreekvorm blijft duidelijk: de zanger zoekt de verdwenen esmer en wil weten waarom die de liefde zo hard heeft behandeld. Vooral “Bana gözyaştan gayrı verdiğin neyin vardı?” [Wat heb je mij behalve tranen gegeven?] is heerlijk bitter: kort, duidelijk en onmogelijk weg te lachen.