Bagliori означає «спалахи» або «відблиски» світла, тобто короткі, яскраві проблиски, що з’являються й зникають. У пісні Annalisa каже: «Sono bagliori, non è oro» («Це лише відблиски, це не золото»), підкреслюючи, що красиві миті чи слова можуть здаватися цінними, але бути оманливими. Це рідкісне й дуже образне слово, яке надає тексту поетичності.
У «Sinceramente» Анналіса говорить від імені людини, яка прокидається після лише години сну й знову не може заснути. Її стосунки схожі на гойдалку: «Sto facendo un passo avanti e uno indietro» [Я роблю крок уперед і крок назад], а потім вона знову опиняється «sotto un treno» [під потягом]. Це італійський образ повного емоційного розчавлення, а не буквальна сцена. Вона плаче, тремтить, часом ховає сльози, але прямо відділяє біль від бажання померти: «Non mi sogno di tagliarmi le vene» [Я й не думаю різати собі вени]. Така чесність звучить майже різко: плакати їй боляче, але це ще не означає, що вона хоче зникнути.
Найцікавіша гра відбувається навколо слова «sinceramente» [щиро]. Коли її питають правду, вона вагається: сказати «щиру» чи «більш поетичну». У фіналі «Sinceramente tua» [Щиро твоя] нагадує підпис у повідомленні, хоча між ними залишається «порожнеча» і лише «спалахи», які «не золото». Адресат для неї важкий, не легкий: він гасить сигарети на синьому оксамиті, спершу дає їй провалитися, а потім ніби дозволяє піднятися. Вона ледве оговтується й пише йому тільки кілька слів. Оце «дві слова» наприкінці звучить дуже по-людськи: іноді довгого пояснення вже не вистачає сил, але коротке «щиро твоя» все одно відправляється.