Learn Ukrainian With Parfeniuk with these 23 Song Recommendations (Full Translations Included!)

What the song is about

"Вітер" (Viter, meaning "Wind") is about the ache of a relationship that has quietly fallen apart. The singer opens by remembering the small, ordinary moments he shared with someone: walking together in the evenings, standing in the rain, not knowing exactly where they were headed but trusting they were headed there together.

That warmth is gone by the chorus. He writes and calls, and gets no answer. The wind, he says, has broken everything - a simple image for how easily something fragile can be undone. He is left repeating "you are gone, I won't be the same" like a phrase he can't stop saying to himself.

In the second verse he admits he can't sleep, and that closing his eyes only brings the memories back. He has never been one to take advice, and he isn't looking for any now - he just wants to understand why it happened, a question the wind (and everyone else) seems to know but never answers him directly.

It's a quiet, melancholic song about lingering on a breakup rather than moving past it, dressed in soft, everyday images instead of dramatic ones.

¡Prepárate para una canción que te tocará el corazón! "Вітер" (Viter) de Parfeniuk es una melodía melancólica que nos lleva por los recuerdos de un amor que se desvaneció. El artista nos cuenta cómo solían pasear juntos por las noches, y cómo nunca había conocido a alguien como ella. Hay una imagen preciosa de ellos caminando bajo la lluvia, sabiendo a dónde se dirigen. Incluso sueña con un futuro donde ella lo espera descalza en el rocío, "en toda su belleza" ("і у всій красі").

Pero la realidad golpea fuerte. A pesar de esos hermosos recuerdos y sueños, la comunicación se rompió: "Yo te escribo, no respondes" ("Я тобі пишу не відповідаєш"), "Yo te llamo, no respondes" ("Я тобі дзвоню не відповідаєш"). El viento, ese elemento incontrolable, se convierte en una metáfora de todo lo que se perdió, "el viento lo rompió todo" ("Вітер все поламав"). Es una canción sobre el anhelo, la confusión de por qué las cosas terminaron y la dificultad de olvidar a alguien que te "volvió loco" ("З розуму звела"). ¡Espero que te guste tanto como a mí!

Har du noen gang lurt på hvorfor noen sanger bare fester seg? «Вітер (Viter)» av Parfeniuk er en sånn låt for meg. Den handler om et forhold som har tatt slutt, og om følelsene som virvler rundt etterpå. Han starter med å minnes gode tider, som da de «гуляли по вечорам» [gikk turer om kveldene] og hvordan han aldri hadde møtt noen som henne før. Det er en fin kontrast til det som kommer, ikke sant?

Så snur stemningen. Han beskriver hvordan de nå er som «літаки, також не літаєм» [fly, som heller ikke flyr], og han får ingen svar når han prøver å kontakte henne. Det er så gjenkjennelig, den følelsen av å bli ignorert. Linjen «Вітер все поламав» [Vinden ødela alt] er så sterk, den viser hvordan noe utenfor deres kontroll har revet alt fra hverandre. Og selv om han prøver å glemme, klarer han det ikke: «згадую, закривши очі» [jeg husker, når jeg lukker øynene]. Det er en ærlig og litt sårbar låt om å miste noen, og hvordan minnene blir værende, selv når alt annet er borte.

Parfeniuk's "Вітер (Viter)" neemt je mee op een melancholische reis door herinneringen aan een verloren liefde. De zanger denkt terug aan avonden dat ze samen door de straten zwierven, momenten die zo uniek waren dat hij nog nooit iemand zoals zij had ontmoet. Hij herinnert zich hoe ze samen door de regen liepen, "Ми з тобою під дощем / Разом із ним ідем" [Wij gaan samen met de regen], en droomt ervan haar ooit mee te nemen naar een plek waar ze hem op blote voeten in de dauw zou opwachten, "Де будеш мене зустрічати босою ти по росі" [Waar je me op blote voeten in de dauw zult ontmoeten].

Maar deze mooie herinneringen worden overschaduwd door de realiteit: ze zijn uit elkaar. Hij probeert contact te zoeken, "Я тобі пишу не відповідаєш / Я тобі дзвоню не відповідаєш" [Ik schrijf je, je antwoordt niet / Ik bel je, je antwoordt niet], maar krijgt geen reactie. De wind heeft alles kapotgemaakt, "Вітер все поламав" [De wind heeft alles kapotgemaakt], en alleen de wind weet waarom. Het is een lied over de pijn van het loslaten, de strijd om te vergeten en de constante aanwezigheid van herinneringen, zelfs als je je ogen sluit.

Pripomeň si, ako ste sa prechádzali večer, a on nikdy nestretol nikoho ako ty. Spomína na spoločné chvíle v daždi, kráčajúc vpred, s vedomím, kam smerujú. Sníva o tom, že ťa raz vezme so sebou, kde ho budeš vítať bosá v rose, v celej svojej kráse.

Ale potom sa nálada zmení. Zrazu ste ako lietadlá, ktoré nelietajú. Píše ti, volá ti, ale nedostáva žiadnu odpoveď. Pýta sa: „A prečo všetko tak?“ [A prečo všetko tak?]. Už tam nie si a on už tiež nebude. Cíti, že si ho priviedla do šialenstva, a vietor všetko zničil. Len vietor vie, prečo. Niekedy nemôže spať do rána, často vstáva uprostred noci. Chcel by na všetko zabudnúť, ale keď zavrie oči, spomína. Nikdy nikoho nepočúval, aj keď mnohí chceli radiť. Je rád, že má hlavu na pleciach a rady ho nezaujímajú. A opäť: „A teba nema, i mene ne bude bilshe, z rozumu zvela.“ [A teba niet, a mňa už tiež nebude, priviedla si ma do šialenstva]. Vietor všetko zničil, len on vie prečo.

"Вітер (Viter)" è come un messaggio vocale mai inviato a una persona che non risponde più. Parfeniuk parte dai ricordi più teneri: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Ti ricordi, quando passeggiavamo la sera?] e "Ми з тобою під дощем" [Noi due sotto la pioggia]. Sono immagini super semplici e molto chiare: camminare insieme, bagnarsi sotto il temporale, sognare un futuro in cui "колись заберу я тебе з собою" [un giorno ti porterò via con me] e lei lo aspetta "босою ти по росі" [a piedi nudi nella rugiada]. È quasi una piccola scena da film romantico, vista però dalla testa di qualcuno che ormai è rimasto solo.

Poi arriva lo strappo. Lui le scrive e "Я тобі пишу не відповідаєш / Я тобі дзвоню не відповідаєш" [Ti scrivo, non rispondi / Ti chiamo, non rispondi]. Niente scuse complicate: lei è sparita, "І тебе нема" [E tu non ci sei], e lui arriva a dire "І мене не буде більше" [E io non ci sarò più], esagerato e un po' drammatico, come quando soffri davvero. Il colpo di scena è la colpa data al vento: "Вітер все поламав" [Il vento ha rotto tutto], come se questa forza fuori controllo avesse fatto crollare la relazione. Non dorme, "Часом не спиться до ранку" [A volte non riesco a dormire fino al mattino], si sveglia di notte, prova a dimenticare "Хотілося забути усе" [Volevo dimenticare tutto] ma appena chiude gli occhi ricorda. Non ascolta i consigli di nessuno, "Поради я не заохочую" [Non incoraggio i consigli], perché la storia è già nella sua testa, insieme a questo vento che "тільки він знає, навіщо" [solo lui sa perché]. È una canzone su quanto una persona possa sparire, ma la sua presenza restare comunque fortissima nella tua mente.

Parfeniuk daina „Вітер“ („Vėjas“) – tai tikras jausmų sūkurys! Prisimenate, kaip vaikščiojote su kažkuo vakarais ir jautėtės, kad niekada nesutikote nieko panašaus? Būtent taip prasideda ši daina, kupina nostalgijos ir prisiminimų apie praeitį. Dainos herojus prisimena, kaip jiedu vaikščiojo lyjant lietui, žinodami, kur eina. Jis net svajoja, kaip kada nors pasiims ją su savimi ten, kur ji pasitiks jį basa, pasipuošusi visa savo grožybe.

Tačiau, atrodo, kad šios svajonės subyrėjo. Jis bando su ja susisiekti: „Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш“ (Aš tau rašau – neatsakai, Aš tau skambinu – neatsakai). Kodėl viskas taip? Jos nebėra, ir jo taip pat nebebus. Ji išvedė jį iš proto. „Вітер все поламав“ (Vėjas viską sulaužė) – tik jis žino, kodėl. Nors jis stengiasi pamiršti, užmerkęs akis vis dar prisimena. Ši daina puikiai atspindi tas akimirkas, kai bandai judėti toliau, bet praeitis vis grįžta.

Parfeniukin "Вітер (Viter)" on kappale, joka saa sinut miettimään menneisyyttä ja menetettyä rakkautta. Muistatko, kun laulaja kysyy: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Ja muistatko, kuinka kävelimme kanssasi iltaisin?]. Se luo heti kuvan yhteisistä hetkistä ja muistoista, jotka ovat nyt vain muistoja. Hän muistelee aikaa, kun he olivat yhdessä sateessa ja tiesivät, minne olivat menossa.

Kappaleessa on surullinen sävy, kun laulaja toteaa: "І тебе нема, І мене не буде більше, З розуму звела" [Ja sinua ei ole, Ja minua ei tule enää olemaan, Sait minut hulluksi]. Tuuli on tässä metafora kaikelle, mikä on särkynyt, ja vain tuuli tietää miksi. Vaikka hän yrittää unohtaa, muistot palaavat aina takaisin, kun hän sulkee silmänsä. Se on rehellinen ja tunteellinen kuvaus siitä, miten menneisyys voi kummitella, vaikka kuinka yrittäisi päästä eteenpäin.

Parfeniuks "Вітер (Viter)" er en sang, der virkelig tager dig med på en følelsesmæssig rutsjebanetur! Den handler om et forhold, der er gået i stykker, og den smerte og forvirring, der følger med. Sangeren mindes de gode gamle dage, hvor de to gik ture om aftenen, og han aldrig havde mødt nogen som hende. Han drømmer om en fremtid, hvor han tager hende med sig, et sted hvor hun vil møde ham barfodet i duggen og i al sin skønhed.

Men virkeligheden rammer hårdt. Han skriver til hende, ringer til hende, men får intet svar. Linjen "А ми з тобою, наче літаки, також не літаєм" [Og du og jeg, som fly, flyver heller ikke] er så stærk og viser, hvordan de er strandet. Han er forvirret over, hvorfor alt er sådan, og hun er væk. Han føler, at hun har gjort ham vanvittig, og vinden har ødelagt alt. Han spekulerer på, hvorfor han nogle gange ikke kan sove til om morgenen, og hvorfor han vågner midt om natten. Han vil glemme det hele, men når han lukker øjnene, husker han. Det er en sang om tab, fortrydelse og den ensomme kamp for at forstå, hvad der skete.

Pamatujete si na ty večery, kdy jste se s někým procházeli a cítili, že jste nikdy nepotkali nikoho takového? Přesně o tom je píseň „Вітер (Viter)“ od Parfeniuka. Je to taková vzpomínka na krásné chvíle, kdy jste s někým šli v dešti a snili o budoucnosti. Zpěvák si představuje, jak jednou svou milou vezme s sebou někam, kde ho bude vítat bosá v rose a „у всій красі“ [v celé kráse].

Ale pak se to zlomí. Najednou je tu pocit, že se něco pokazilo. „Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш“ [Píšu ti, neodpovídáš, Volám ti, neodpovídáš]. A pak přijde ta bolestná otázka: „А чому все так?“ [A proč je všechno takhle?]. Zpěvák se cítí, jako by ho to dohnalo k šílenství – „З розуму звела“ [Přivedla mě k šílenství]. A nakonec je tu jen vítr, který „все поламав“ [všechno zničil]. Ale jen vítr ví, proč se to stalo. Je to takový ten pocit, kdy se snažíte zapomenout, ale vzpomínky se vracejí, když zavřete oči. I když mu všichni radí, ví, že se musí spolehnout sám na sebe. Je to smutná, ale krásná píseň o ztracené lásce a tom, jak se s tím vyrovnat.

Šī dziesma ir kā atmiņu virkne par mīlestību, kas diemžēl beigusies. Dziesmas sākumā Parfeniuk atceras skaistus brīžus, piemēram, "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Vai atceries, kā mēs ar tevi vakaros pastaigājāmies?]. Viņš atceras, ka nekad nav saticis nevienu tādu kā viņa, un pat lietū viņi gāja kopā, zinot, kurp dodas.

Tomēr šīs atmiņas ir pretrunā ar tagadni. Viņš mēģina ar viņu sazināties: "Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш" [Es tev rakstu, tu neatbildi, Es tev zvanu, tu neatbildi]. Dziesmas galvenā ideja ir tāda, ka viņas vairs nav un viņš jūtas zaudēts. Vējš ir visu izpostījis: "Вітер все поламав" [Vējš visu salauza]. Tikai vējš zina, kāpēc viņš bieži neguļ un atceras viņu, aizverot acis, pat ja grib aizmirst. Viņš saka, ka nav klausījies citos un paļaujas uz savu galvu, bet tomēr jūtas zaudēts bez viņas.

Pamiętasz te chwile, kiedy z kimś bliskim spacerujesz wieczorami, czując, że ta osoba jest jedyna w swoim rodzaju? Piosenka Parfeniuka „Вітер (Viter)” [Wiatr] zaczyna się właśnie takimi wspomnieniami: „А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам? Тоді я таких, як ти, ніколи не зустрічав” [A pamiętasz, jak z tobą spacerowaliśmy wieczorami? Wtedy nigdy nie spotkałem kogoś takiego jak ty]. To opowieść o miłości, która wydawała się tak silna, że razem z ukochaną osobą bohater szedł przez deszcz, wiedząc, dokąd zmierzają: „Ми з тобою під дощем, Разом із ним ідем, Знаєм, куди бредем” [My z tobą w deszczu, Razem z nim idziemy, Wiemy, dokąd zmierzamy].

Jednak ten piękny obraz szybko się zmienia. Bohater marzy o wspólnym życiu, gdzie ukochana będzie czekać na niego boso na rosie, „І у всій красі” [I w całej krasie]. Niestety, rzeczywistość jest inna. Kontakt się urywa: „Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш” [Piszę do ciebie, nie odpowiadasz, Dzwonię do ciebie, nie odpowiadasz]. To gorzkie pytanie „А чому все так?” [A dlaczego tak jest?] prowadzi do bolesnego wniosku, że „Вітер все поламав” [Wiatr wszystko zepsuł]. Wiatr staje się symbolem siły, która niszczy to, co było, i tylko on „знає, навіщо” [wie, po co]. To piosenka o utraconej miłości i trudności w pogodzeniu się z nią, mimo prób zapomnienia.

Parfeniuk'tan "Вітер (Viter)" şarkısı, geçmiş bir aşkın anılarını ve ayrılığın acısını rüzgar metaforuyla anlatıyor. Şarkıcı, sevdiğiyle akşam yürüyüşlerini hatırlıyor ve "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Seninle akşamları nasıl yürüdüğümüzü hatırlıyor musun?] diye soruyor. O zamanlar onun gibi birini hiç tanımadığını söylüyor.

Şarkıda yağmur altında birlikte yürüdükleri, nereye gittiklerini bildikleri zamanlardan bahsediliyor. Şarkıcı, bir gün onu yanına alıp çiyde yalınayak karşılayacağı bir yere götürmeyi hayal ediyor. Ama şimdi işler değişmiş. "Я тобі пишу не відповідаєш / Я тобі дзвоню не відповідаєш" [Sana yazıyorum, cevap vermiyorsun / Seni arıyorum, cevap vermiyorsun] dizeleriyle iletişim eksikliğini ve hayal kırıklığını dile getiriyor. "Вітер все поламав / Тільки Він знає Навіщо" [Rüzgar her şeyi yıktı / Sadece O biliyor Nedenini] derken, rüzgarın her şeyi alıp götüren, her şeyi bozan bir güç olduğunu ve bu ayrılığın nedenini sadece onun bildiğini söylüyor. Şarkıcı, uyuyamadığı gecelerden ve unutmak istese de gözlerini kapattığında her şeyi hatırladığından bahsediyor. Kimseyi dinlemediğini ve tavsiye istemediğini de ekliyor. Bu şarkı, bir aşkın bitişini ve geride kalan boşluğu çok güzel anlatıyor.

U pjesmi "Вітер" (Viter) Parfeniuk nas vodi kroz sjećanja na propalu ljubav, ispunjenu čežnjom i žaljenjem. Prisjeća se zajedničkih večernjih šetnji, govoreći: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" (A sjećaš se kako smo ti i ja šetali navečer?).

Kroz stihove se provlači osjećaj izgubljenosti i nerazumijevanja. Pjeva o tome kako se ne javljaš na njegove pozive i poruke, pitajući se: "А чому все так?" (A zašto je sve tako?). Pjesma je prožeta tugom zbog tvoje odsutnosti, a vjetar je taj koji je sve uništio: "Вітер все поламав" (Vjetar je sve slomio). On je jedini koji zna zašto, a on se pita zašto ne može spavati do jutra i zašto se često budi usred noći, prisjećajući se svega što je bilo.

Piesa "Вітер" de Parfeniuk este o călătorie emoțională prin amintirile unei iubiri pierdute. Începe cu o nostalgie dulce-amară, amintind de plimbările de seară și de unicitatea persoanei iubite: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам? Тоді я таких, як ти, ніколи не зустрічав" (Și îți amintești cum ne plimbam seara? Atunci nu am întâlnit niciodată pe nimeni ca tine). Versurile ne poartă apoi într-un viitor imaginat, plin de speranță, unde își dorește să o ducă departe, într-un loc unde ea îl va întâmpina desculță în rouă și în toată splendoarea ei.

Dar realitatea crudă intervine, iar visul se spulberă. Relația este comparată cu avioanele care nu mai zboară, iar lipsa de răspuns la mesaje și apeluri devine o sursă de durere: "Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш" (Îți scriu, nu răspunzi, Te sun, nu răspunzi). Refrenul "І тебе нема, І мене не буде більше, З розуму звела" (Și tu nu ești, Și eu nu voi mai fi, M-ai înnebunit) exprimă disperarea și sentimentul de pierdere. Vântul, un element central, devine un simbol al forței distructive care a rupt totul: "Вітер все поламав, Тільки Він знає Навіщо" (Vântul a distrus totul, Doar El știe De ce). Este o melodie despre cum amintirile frumoase pot fi bântuitoare și despre lupta de a uita, chiar dacă inima nu vrea.

In „Вітер (Viter)“ nimmt uns Parfeniuk mit auf eine Reise durch Erinnerungen und Verlust. Er singt davon, wie er und seine frühere Liebe abends spazieren gingen und er noch nie jemanden wie sie getroffen hatte: „А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам? Тоді я таких, як ти, ніколи не зустрічав“ [Und erinnerst du dich, wie wir abends zusammen spazieren gingen? Damals habe ich noch nie jemanden wie dich getroffen]. Es gab auch Momente, in denen sie zusammen im Regen waren und wussten, wohin sie gingen: „Ми з тобою під дощем, Разом із ним ідем, Знаєм, куди бредем“ [Wir sind zusammen im Regen, gehen mit ihm, wissen, wohin wir gehen].

Doch diese schönen Zeiten sind vorbei. Jetzt antwortet sie nicht mehr auf seine Nachrichten oder Anrufe, und er fragt sich, warum alles so gekommen ist: „Я тобі пишу не відповідаєш, Я тобі дзвоню не відповідаєш, А чому все так?“ [Ich schreibe dir, du antwortest nicht, Ich rufe dich an, du antwortest nicht, Aber warum ist alles so?]. Der Wind hat alles zerstört, und nur er weiß, warum: „Вітер все поламав, Тільки Він знає Навіщо“ [Der Wind hat alles zerbrochen, Nur er weiß, warum]. Es ist ein Lied über die schmerzhafte Erkenntnis, dass etwas Schönes unwiederbringlich verloren ist und man sich fragt, warum das Leben manchmal so spielt.

Em "Вітер (Viter)", Parfeniuk nos leva a uma viagem nostálgica e um pouco melancólica sobre um amor que se foi. Ele começa lembrando de momentos especiais, como os passeios noturnos: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [E você se lembra de como nós caminhávamos juntos à noite?]. Ele nos faz sentir a intensidade do que ele viveu, dizendo que nunca tinha conhecido alguém como ela. A imagem de estarem juntos na chuva, "Ми з тобою під дощем" [Nós dois na chuva], mostra uma conexão profunda, como se soubessem para onde estavam indo, mesmo que a vida os levasse por caminhos incertos.

Mas a canção toma um rumo diferente quando ele percebe que a comunicação se quebrou. Ele liga, escreve, mas não há resposta. A dor é palpável quando ele canta: "І тебе нема, І мене не буде більше, З розуму звела" [E você não está aqui, E eu não estarei mais, Você me deixou louco]. O vento, "Вітер все поламав" [O vento quebrou tudo], se torna uma metáfora para as forças incontroláveis que desfazem os relacionamentos. É uma música sobre a dificuldade de seguir em frente, mesmo quando a mente tenta esquecer, o coração ainda se lembra. Ele não escuta conselhos de ninguém, e a música termina com a repetição da dor da ausência e a ideia de que só o vento sabe o porquê de tudo ter acabado.

Prépare-toi à une balade émotionnelle avec "Вітер (Viter)" de Parfeniuk ! Cette chanson nous plonge dans les souvenirs d'un amour passé, avec une touche de mélancolie et de regret. Le chanteur se remémore des moments simples mais précieux, comme ces soirées où ils se promenaient ensemble : "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Et te souviens-tu comment nous nous promenions avec toi le soir ?]. Il y a cette idée de vouloir s'échapper, de s'imaginer un futur où il l'emmènerait loin, où elle l'attendrait "босою ти по росі" [pieds nus dans la rosée].

Pourtant, la réalité est bien différente. Il y a une déconnexion palpable : "Я тобі пишу не відповідаєш" [Je t'écris, tu ne réponds pas], "Я тобі дзвоню не відповідаєш" [Je t'appelle, tu ne réponds pas]. C'est une histoire de cœur brisé où le vent, "Вітер", semble avoir tout emporté, tout cassé : "Вітер все поламав" [Le vent a tout cassé]. Le vent est le seul à savoir pourquoi tout s'est terminé. Malgré la douleur, il y a aussi cette fierté de ne pas écouter les conseils des autres, de faire confiance à sa propre tête : "Добре, що є голова на плечах" [Heureusement qu'il y a une tête sur les épaules]. C'est une chanson qui parle de l'absence, de la perte, mais aussi de la force de se relever, même quand le cœur est en miettes.

Parfeniuki lugu "Вітер (Viter)" räägib loo purunenud armastusest ja igatsusest, mis on nii tuttav tunne, eks ole?

Laulja meenutab aegu, kui nad koos õhtuti jalutasid ja ta polnud kunagi varem kohanud kedagi sellist nagu tema. Nad kõndisid vihmas koos, teades, kuhu nad lähevad. Ta unistab ajast, mil ta viib tüdruku endaga kaasa kohta, kus too teda paljajalu kastes ja kogu oma ilus vastu võtab. Kuid siis muutub kõik – ta kirjutab ja helistab, aga vastust ei tule. Laulja küsib: "А чому все так?" [Miks see kõik nii on?] ja tunneb, et tüdruk on ta hulluks ajanud. Tuul on kõik purustanud ja ainult tuul teab, miks. See on nii kurb, kuidas vahel asjad lihtsalt kaovad, ilma et me päriselt aru saaksime, miks. Kas pole nii?

Parfeniuks "Вітер (Viter)" är en låt som verkligen tar med oss på en känslomässig resa genom minnen och förlust. Tänk dig att du minns de där kvällarna ni promenerade tillsammans, "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" [Och minns du hur vi promenerade tillsammans på kvällarna?]. Det var en tid då sådana som hon var unika, "Тоді я таких, як ти, ніколи не зустрічав" [Då hade jag aldrig mött någon som du].

Men den här låten handlar också om det som inte blev. Han skriver till henne, ringer, men får inget svar. "Я тобі пишу не відповідаєш" [Jag skriver till dig, du svarar inte]. Det är en känsla av förvirring och tomhet, "І тебе нема" [Och du är inte här]. Han känner sig galen, "З розуму звела" [Du gjorde mig galen]. Det är som om vinden har förstört allt, "Вітер все поламав" [Vinden förstörde allt], och bara vinden vet varför. Trots att han försöker glömma, "Хотілося забути усе" [Jag ville glömma allt], kommer minnena tillbaka när han blundar. Det är en ärlig och lite sorglig låt om att förlora någon man älskar.

Parfeniuk „Вітер (Viter)” című dala egy nosztalgikus utazásra visz minket, ahol a szerelem és a veszteség érzései keverednek. Emlékszel még, ahogy sétáltatok esténként? A dalszöveg szerint a fiú sosem találkozott még olyan lánnyal, mint ő. Esőben is együtt mentek, tudták, merre tartanak. Aztán jön a vágy, hogy elvigye magával valahova, ahol a lány mezítláb, harmatos fűben várja, teljes szépségében.

De valami megváltozott. A kapcsolatuk már nem szárnyal, mint a repülőgépek. A fiú ír, hívja a lányt, de nincs válasz. „І тебе нема / І мене не буде більше / З розуму звела” [És te nem vagy itt / És én sem leszek többé / Megőrjítettél] – ezek a sorok a fájdalomról és a hiányról szólnak. A szél, a „Вітер все поламав” [A szél mindent tönkretett], és csak ő tudja, miért. Az éjszakai álmatlanság és a múlt emlékei kísértik, de a fiú nem hallgat senkire, a saját fejére hagyatkozik. A dal egy szívszorító történet arról, ahogy a szerelem elszáll, és csak a szél tudja, miért.

Эта песня Parfeniuk, «Вітер» [Ветер], — это такая ностальгическая прогулка по воспоминаниям о прошлых отношениях, где были и прогулки по вечерам, и моменты под дождем. Герой вспоминает, как он никогда не встречал таких, как она, и даже мечтал забрать её с собой туда, «Де будеш мене зустрічати босою ти по росі І у всій красі» [Где будешь меня встречать босой ты по росе И во всей красе].

Но, как это часто бывает, всё меняется. Он пишет ей, звонит, но ответа нет. Он задаётся вопросом: «А чому все так?» [А почему всё так?]. И вот уже её нет, и его тоже «не буде більше» [не будет больше]. Ветер, кажется, всё разрушил, и только он «знає Навіщо» [знает Зачем]. Это такая грустная история о потерянной любви, где герой не может забыть прошлое, даже если «Хотілося забути усе Та згадую, закривши очі» [Хотелось забыть всё Но вспоминаю, закрыв глаза].

Hej! Da li si spreman/na da zaronimo u pesmu "Вітер" (Vetar) ukrajinskog umetnika Parfeniuka? Ova pesma je kao slatko-gorka priča o ljubavi i gubitku, ispričana kroz sećanja i čežnju.

Počinje sećanjem na lepe šetnje uveče: "А пам'ятаєш, як з тобою ми гуляли по вечорам?" (A sećaš li se kako smo ti i ja šetali uveče?). Priziva sliku dvoje ljudi koji zajedno koračaju kroz kišu, znajući svoj put: "Ми з тобою під дощем / Разом із ним ідем / Знаєм, куди бредем" (Ti i ja po kiši / Zajedno sa njom idemo / Znamo kuda idemo). Postoji i obećanje o budućnosti, o zajedničkom životu gde će je dočekivati bosu po rosi, u svoj njenoj lepoti. Ali onda se raspoloženje menja. Pevač pokušava da dopre do nje, ali nema odgovora: "Я тобі пишу не відповідаєш / Я тобі дзвоню не відповідаєш" (Pišem ti, ne odgovaraš / Zovem te, ne javljaš se). Praznina je tu, a vetar je taj koji je sve uništio: "І тебе нема / Вітер все поламав" (I tebe nema / Vetar je sve polomio). Vetar je jedini koji zna zašto se sve dogodilo. Pesma govori o borbi sa nesanicom i pokušajima da se zaboravi, ali sećanja su previše jaka. Uprkos svemu, on ostaje svoj, ne slušajući tuđe savete. Na kraju, ponovo se vraća na istu bolnu istinu: nje nema, a vetar je krivac za sve.