Learn Italian With Elisa with these 23 Song Recommendations (Full Translations Included!)

This song feels like a prayer, but not to a person. Elisa is speaking to the universe itself, asking it to talk to her "come il vento fra gli alberi" (like the wind in the trees). She's decided to be completely open and vulnerable, saying "Non ho difese ma / Ho scelto di essere libera" (I have no defenses but / I have chosen to be free). It's a powerful declaration of accepting her own feelings, even the painful ones.

The whole song revolves around this incredible image: "Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella" (We are in the same tear, like a sun and a star). It suggests that even in sadness, there's a universe of light and connection. A tear isn't just a tear; it's "Luce che cade dagli occhi" (Light that falls from the eyes), illuminating the promise of new days. The song ends with a repeated plea, "Ascoltami" (Listen to me), which finally turns inward to "Ascoltati" (Listen to yourself), as if the answer she was looking for was inside her all along.

Picture this: a sun-soaked coastal road (“la litoranea”), cars honking, people chatting, waves glittering in the distance… and one restless heart trying to outrun its own thoughts. In Litoranea, Elisa and Matilda De Angelis turn a simple seaside stroll into a vivid movie scene where confusion is the main character. The fridge holds a lonely half-orange soda, the streets are full of runners, and every sound reminds the singer of the person who is suddenly miles away. That short stretch of coastline feels chaotic because love, distance, and memory are colliding all at once.

Yet beneath the bustle, the song pulses with hope and playful irony. Elisa admits the separation makes her love even stronger, compares their faces and beaches as “the same thing” divided only by millimeters, and invites the other to “rise with the rhythm” that keeps building like a summer anthem. It is a mental game, as bright and shifting as TV colors, capturing how break-ups can feel surreal, cinematic, even exhilarating. Litoranea is the soundtrack of getting lost on purpose—walking all the way to the water, phone in hand—because sometimes the only way to breathe again is to dance through the confusion. 🎧🌊🚶‍♀️

A Modo Tuo (which means In Your Own Way) is Elisa’s tender love letter from a parent to a child. Over a lively, hope-filled melody, the Italian singer captures that bittersweet moment when you realize your little one is sprinting toward the future faster than you can keep up. Each verse paints everyday scenes — birthday candles, first falls, traffic lights to dodge — that symbolize the great adventure of growing up. The parent promises guidance while admitting, with a smile, that the child will learn most lessons by stumbling, standing, and laughing in their own way.

The song’s heart beats with two powerful feelings: unconditional support and the ache of letting go. Elisa reassures her child that mistakes are welcome souvenirs on the road to self-discovery, yet she also confesses how hard it is to watch from the sidelines. The chorus rises like a warm hug, repeating the mantra “Andrai, a modo tuo” — “You’ll go, in your own way” — reminding us that true love isn’t about steering someone’s journey but celebrating it, cheering at every fall and every triumphant step.

Ancora Qui (which means Here Again) is Elisa’s heartfelt postcard from the past to the present. In gentle, soaring lines she greets a familiar face that keeps re-appearing in her life, almost like a ghost woven from memories. She now knows who this person truly is, yet every reunion still feels magical: old questions return, shared moments resurface, and the bond refuses to fade. The song invites us to stand in that delicate space where love, forgiveness, and nostalgia blur together, reminding us that time can bend but genuine connection never really breaks.

Wrapped in vivid imagery—green grass under bare feet, warm air swirling between bright flowers, cotton-white clouds racing across a blue sky—Elisa paints the scene of an eternal springtime. Nature mirrors the relationship: winds shift, colors change, yet something essential stays the same. By repeating “Ritornerai, ritornerò” (“You will return, I will return”) she promises that both hearts will keep finding their way back, carrying the sweet ache of yesterday into the hope of tomorrow.

"Gli ostacoli del cuore" is about what it takes to let another person in.

Elisa sings about a spark of magic that turns up right in the middle of the heart's obstacles, the guardedness and hesitation that come with getting close to someone. She keeps her most private thoughts wrapped up and looked after, then finds them already out in the open, and admits that she is the one who handed them over.

The chorus carries the song: so many things you don't know about me, so many things you cannot know, so many things to bring along on the journey we take together. Ligabue answers her lines with his own, so the song reads as a conversation rather than a confession.

Near the end the same list comes back with one word changed. Some of those things are worth carrying, and some are better thrown away. Choosing between them is part of loving someone.

Anche Fragile ("Also Fragile") finds Italian singer-songwriter Elisa pulling back the curtain on her toughest facade and asking for genuine, heartfelt connection. In the lyrics she admits, "sono forte, sì / ma poi sono anche fragile" — I am strong, yes, but then I’m also fragile. She pleads for simple moments that steady her when she is about to fall: sitting together and talking, dancing by the sea, sharing a forbidden ice cream. These snapshots reveal her belief that love is not built on grand gestures but on seeing each other with both eyes and heart, laughing together, and even shedding tears side by side.

At its core the song is a tender reminder that true intimacy means accepting contradictions. Elisa celebrates dreams without borders, rejects rigid labels, and invites her partner to explore how far they can go together. By openly acknowledging vulnerability, she turns it into a source of strength, showing learners that embracing every layer of oneself — the brave and the breakable — is what makes life “bello e speciale,” beautiful and special.

"Buon Natale Anche a Te" ("Merry Christmas to You Too") is Elisa's quieter, more honest side of the holidays. Instead of a picture-perfect Christmas, she sings about the small sadnesses people carry through the season: someone rushing to catch a late train before everything closes, a hidden story tucked away like something kept at the bottom of a pocket.

The song doesn't try to fix that sadness, it just sits with it. She still says "Merry Christmas to you too," and compares the moment to the snow of '93, as if even a small gesture, a voice on the phone, can matter when it's all two people have.

By the end, the wish turns inward: she says Merry Christmas to herself too, thinking of a father who isn't there. It's less about celebration and more about holding love and loss in the same breath, and letting neither cancel out the other.

Imagine a delicate filo di seta (silk thread) tying you to someone, then picture that thread snapping and tumbling giù, giù, giù into the dark depths of the ocean. Elisa’s powerful ballad turns this image into a quest for lost connection and self-belief. Each verse asks where fear crept in, where patience dissolved, and where love slipped away, while the pounding refrain mimics the plunge into emotional "abysses" that feel as vast as the universe itself.

Rather than accepting the break, the singer vows to dive after the missing thread, searching the shadows for courage, grace, and hope. The song becomes both a heart-tugging plea to a distant companion and a rallying cry for personal rediscovery. Overture / Un Filo Di Seta Negli Abissi reminds us that even when relationships fray and inner light dims, we can choose to chase what was lost, stitch the thread back together, and resurface stronger than before.

In “O Forse Sei Tu”, Italian songstress Elisa paints a dreamy picture of love so intense that it bends reality. Time seems to pause, vertigo turns into thrill, and even everyday billboards glow with new meaning. The singer wonders whether this newfound magic comes from the sky’s brighter colors… or from that special someone who suddenly makes everything feel like spring.

Throughout the song she pledges to be a constant spark of joy for her partner: the laugh in an ad, the twinkle of city lights, the tiny moment that delivers a "piccola felicità". The refrain celebrates that “stupid urge to live” which only genuine connection can ignite. “O Forse Sei Tu” is, at its heart, an exuberant reminder that when love arrives, the ordinary world turns extraordinary—and maybe, just maybe, it’s all because of you.

Elisos ir Ligabue daina „Gli Ostacoli Del Cuore“ („Širdies kliūtys“) kalba apie artumą, kuris neatsiranda iš karto. Tarp vidinių kliūčių dainos pasakotojas randa „un principio di magia“ („truputį magijos“), ironijos ir džiaugsmo. Labai gražus vakaro vaizdas: viena naktis „che non muore“ („kuri nemiršta“), o kita yra „da scartare, come un pacco di Natale“ („kurią reikia išpakuoti kaip Kalėdų dovaną“). Ši palyginimo vieta žaisminga, beveik netikėta: net sunkios mintys čia gali slėpti staigmeną.

Dainos širdis yra kartojama eilutė „Quante cose che non sai di me“ („Kiek daug apie mane nežinai“). Artimas ryšys pateikiamas kaip bendra kelionė, į kurią reikia pasiimti kai kuriuos dalykus, o kitus išmesti. Pasakotojas nori, kad jo paslaptingiausios mintys būtų pastebėtos, nors pats prisipažįsta: „Sono io che li ho prestati“ („Tai aš jas paskolinau“), vadinasi, jis pats leido toms mintims būti išgirstoms. Pabaigoje energija jį stumia svyruoti tarp žodžių ir veiksmų, o net ėjimas „fra gli ostacoli del cuore“ („tarp širdies kliūčių“) ima kelti triukšmą. Tai daina apie dviejų žmonių kelionę, kurioje reikia ir smalsumo, ir drąsos sužinoti vienam kitą, taip pat nuspręsti, ką verta neštis toliau.

„Gli Ostacoli Del Cuore” („Przeszkody serca”) to piosenka o bliskości, która nie polega na tym, że dwoje ludzi wie o sobie wszystko. Przeciwnie: narrator powtarza „Quante cose che non sai di me” [„Ile rzeczy o mnie nie wiesz”] i dodaje „Quante cose che non puoi sapere” [„Ile rzeczy nie możesz wiedzieć”]. Wspólna relacja przypomina podróż, na którą zabiera się zarówno rzeczy potrzebne, jak i takie, które można wyrzucić: „Quante cose da portare nel viaggio insieme” [„Ile rzeczy zabrać we wspólną podróż”], a później „Quante cose da buttare” [„Ile rzeczy wyrzucić”]. To bardzo trafny obraz: sekretów nie da się od razu rozpakować jak prezentu, a niektóre myśli lepiej zostawić za sobą.

Najbardziej podoba mi się to, że przeszkody nie są tu wyłącznie ciężarem. Pomiędzy nimi pojawiają się magia, ironia, radość i energia. Narrator mówi, że sekretnymi myślami można się troszczyć, lecz zaraz przyznaje: „E a parlare ero io / Sono io che li ho prestati” [„To ja mówiłem / To ja je pożyczyłem”]. Jest w tym odrobina autoironii, jakby ktoś odkrył, że własne myśli sam zdradził. Morze pozwala mu zatopić „un ridicolo pensiero” [„śmieszną, niedorzeczną myśl”], a energia popycha go „fra il mio dire ed il mio fare” [„między tym, co mówię, a tym, co robię”]. W wykonaniu Elisy z gościnnym udziałem Ligabue te obrazy tworzą opowieść o uczeniu się drugiej osoby, o szczerości, która czasem hałasuje, i o wspólnym marszu mimo przeszkód.

Αυτό το ιταλικό pop κομμάτι της Elisa ξεκινά με μια πολύ άμεση απαίτηση: ειλικρίνεια χωρίς περιστροφές. Η τραγουδίστρια ζητά από τον άλλον να της μιλήσει καθαρά, όπως ο άνεμος στα δέντρα («Parlami, come il vento fra gli alberi» [Μίλησέ μου, όπως ο άνεμος ανάμεσα στα δέντρα]). Δηλώνει ανοιχτά πως επέλεξε την ελευθερία και ότι δεν ξέρει να προσποιείται («Non ho mai saputo fingere» [Ποτέ δεν ήξερα να προσποιούμαι]). Δεν κρύβει την ευαλωτότητά της, παραδέχεται πως χρειάζεται τον άλλον και ζητά να μάθει αν εκείνος θα προσέξει όλα όσα του έδωσε («Avrai cura di tutto quello che ti ho dato» [Θα φροντίσεις όλα όσα σου έδωσα;]).

Η κεντρική εικόνα του τραγουδιού ενώνει δύο αντίθετα στοιχεία μέσα σε ένα μόνο δάκρυ: «Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella» (Είμαστε στο ίδιο δάκρυ, σαν ένας ήλιος κι ένα αστέρι). Παρά τον πόνο («In tanto dolore» [Σε τόσο πόνο]), το φως πέφτει από τα μάτια στα ηλιοβασιλέματα του τόπου της και ανοίγει τον δρόμο για καινούργιες μέρες («Su nuovi giorni» [Σε νέες μέρες]). Προς το τέλος, μετά από συνεχόμενες εκκλήσεις να την ακούσει («Ascoltami» [Άκουσέ με]), η Elisa αλλάζει ξαφνικά ένα μόνο γράμμα και κλείνει με τη φράση «Ascoltati» (Άκουσε τον εαυτό σου), στρέφοντας όλη την προσοχή στην αυτογνωσία.

Itāļu dziedātājas Elisas dziesma ir par brīdi, kad cilvēks atmet visas maskas un prasa pilnīgu patiesību. Viņa dzied: "Parlami, come il vento fra gli alberi" (Runā ar mani kā vējš starp kokiem) un paziņo, ka viņai vairs nav aizsargu, jo viņa izvēlējusies būt brīva ("Ho scelto di essere libera"). Tā vietā, lai slēptu savu ievainojamību, viņa atzīst: "Ora so piangere, so che ho bisogno di te" (Tagad es protu raudāt, es zinu, ka man tevi vajag). Tā ir tieša un godīga prasība pēc uzmanības, kurā nav vietas izlikšanās mēģinājumiem.

Galvenais dziesmas tēls ir asara, kas savieno divus cilvēkus: "Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella" (Mēs esam tajā pašā asarā, kā saule un zvaigzne). Šī gaisma krīt pār viņas dzimtās zemes saulrietiem ("sui tramonti della mia terra"), iezīmējot jaunu dienu sākumu. Beigās lūgums "Ascoltami" (Klausies manī) pāraug aicinājumā "Ascoltati" (Ieklausies sevī), atgādinot, ka sapratne sākas pašam ar sevi.

В „Gli Ostacoli Del Cuore“ („Пречките на сърцето“) Elisa и Ligabue описват близостта като пътуване през вътрешни прегради. Сред тези „ostacoli del cuore“ се появява „un principio di magia“ [начало на магия], а една вечер може да не свършва, докато друга е „una notte da scartare, come un pacco di Natale“ [нощ, която да изхвърлиш като коледен подарък]. Образът е леко ироничен: не всяка нощ заслужава да бъде запазена. Песента говори и за тайните мисли, които човек пази гальовно, но после сам разкрива: „E a parlare ero io, sono io che li ho prestati“ [Аз говорех, аз сам ги дадох].

Най-силният повтарящ се въпрос е „Quante cose che non sai di me“ [Колко неща не знаеш за мен]. В общото пътуване има неща, които трябва да се носят, и други, които трябва да се изхвърлят, а някои се оказват неща, които другият „не иска да знае“. Междувременно морето позволява на говорещия да остави „naufragare un ridicolo pensiero“ [да потъне една нелепа мисъл]. Финалният образ е особено жив: енергията го кара да се люлее между „il mio dire ed il mio fare“ [това, което казвам, и това, което правя], докато дори ходенето между пречките „fa rumore“ [шуми]. Това е песен за опознаването без удобни преки пътища, с тайни, смях, и мисли, които понякога е по-добре да бъдат хвърлени зад борда.

“Gli Ostacoli Del Cuore” betyder “Hjertets forhindringer”. Elisa, en italiensk kunstner, synger sammen med Ligabue om alt det, der står imellem mennesker: hemmelige tanker, ting man ikke ved om hinanden og det, man endnu skal lære at fortjene. Midt i disse forhindringer findes der alligevel “un principio di magia” [en begyndelse på magi]. Det er en fin og lidt finurlig idé: selv en aften, der aldrig helt slutter, og en nat, man helst vil kassere “come un pacco di Natale” [som en julegavepakke], kan rumme noget særligt.

Sangen føles som en samtale, hvor fortælleren både afslører sig selv og driller lidt. Hun holder sine mest hemmelige tanker tæt ind til sig, men opdager samtidig, at hun selv har givet dem videre: “E a parlare ero io, sono io che li ho prestati” [Og det var mig, der talte, det er mig, der lånte dem ud]. Omkvædet vender tilbage til rejsen sammen: Der er ting, man ikke kan vide, ting man skal gøre sig fortjent til, og ting man må smide væk. Til sidst bliver det næsten fysisk: energien får hende til at gynge mellem det, hun siger, og det, hun gør, mens det larmer at gå “fra hjertets forhindringer”. Det er en skøn, jordnær måde at sige, at nærhed kræver både nysgerrighed, ærlighed og plads til at lægge noget bag sig.

Elisan ja Ligabuen “Gli Ostacoli Del Cuore” (“Sydämen esteet”) liikkuu salaisuuksien, läheisyyden ja yhteisen matkan kuvissa. Kertoja myöntää, että toisesta ihmisestä jää aina jotain tietämättä: “Quante cose che non sai di me” [Kuinka paljon sinä et tiedä minusta]. Silti yhteiseen matkaan kuuluu paljon kannettavaa, ja myös asioita, jotka täytyy jättää pois: “Quante cose da portare nel viaggio insieme” [Kuinka paljon on kannettavaa yhteisellä matkalla] ja “Quante cose da buttare nel viaggio insieme” [Kuinka paljon on heitettävää pois yhteisellä matkalla]. “Sydämen esteet” eivät siis ole vain muureja, vaan vaikeita ajatuksia ja sanomatta jääneitä asioita, joiden keskellä kaksi ihmistä yrittää kulkea yhdessä.

Kappaleessa on hauskan pieniä ja arkisia kuvia. Yö, joka ei lopu, ja pois heitettävä yö ovat kuin kaksi erilaista pakettia, ja yksi ajatus saa jopa “haaksirikkoutua” merellä: “Mentre lascio naufragare / Un ridicolo pensiero” [Kun annan naurettavan ajatuksen haaksirikkoutua]. Kertoja pitää salaisimpia ajatuksia hellästi lähellään, mutta huomaa samalla paljastaneensa ne itse: “E a parlare ero io” [Ja puhuja olin minä]. Lopussa liike syntyy puheen ja tekojen välisestä jännitteestä: “Fra il mio dire ed il mio fare” [Sanomiseni ja tekemiseni välillä]. Siksi käveleminen sydämen esteiden keskellä “tekee ääntä”. Tässä laulussa yhteys ei synny siitä, että kaikki olisi selvää, vaan siitä, että tuntemattomillekin asioille annetaan tilaa yhteisellä matkalla.

Avec Luce (Tramonti A Nord Est), la chanteuse italienne Elisa livre un appel direct et sans détour à l'autre. Dès le départ, elle exige une franchise totale avec la formule « Parlami, come il vento fra gli alberi » (Parle-moi, comme le vent à travers les arbres). Elle refuse de tricher : « Non ho mai saputo fingere » (Je n'ai jamais su faire semblant). C'est un texte qui pose cartes sur table, où la vulnérabilité devient un choix assumé (« Ho scelto di essere libera », J'ai choisi d'être libre).

Le morceau s'illumine autour d'images très visuelles liées aux éléments naturels et à sa région d'origine. Elle répète le refrain puissant « Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella » (Nous sommes dans la même larme, comme un soleil et une étoile) et évoque cette lumière qui coule sur les crépuscules de chez elle (« sui tramonti della mia terra »). La chanson monte en intensité pour finir sur une série de supplications « Ascoltami » (Écoute-moi), avant de glisser un dernier mot tout aussi fort : « Ascoltati » (Écoute-toi toi-même). Une vraie leçon d'honnêteté émotionnelle en italien !

I popballaden Luce (Tramonti A Nord Est) synger den italienske artisten Elisa om et intenst ønske om ekte kontakt. Hun starter med å be den andre snakke direkte og naturlig: «Parlami, come il vento fra gli alberi» (Snakk til meg, som vinden blant trærne). Hun legger vekk all beskyttelse for å være ærlig, og synger rett ut at hun ikke kan late som lenger: «Non ho difese ma ho scelto di være libera» (Jeg har intet forsvar, men jeg valgte å være fri) og «Non ho mai saputo fingere» (Jeg har aldri kunnet late som).

Det fineste bildet i teksten knytter sorg og håp sammen: «Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella» (Vi er i samme tåre, som en sol og en stjerne). Elisa ser lyset falle fra øynene over solnedgangene i hjemtraktene sine («sui tramonti della mia terra»), rettet mot nye dager. Mot slutten gjentar hun bønnen «Ascoltami» (Hør på meg) gang på gang, før hun helt til slutt vrir ordet over til et krav om at den andre også må lytte innover: «Ascoltati» (Hør på deg selv).

Элиза поёт о моменте предельной честности, когда больше нет сил и желания прятаться за масками: «Non ho mai saputo fingere» (Я никогда не умела притворяться). Она прямо просит близкого человека поговорить с ней без утайки — так же естественно и просто, как ветер шумит в кронах или небо касается горизонта («Parlami, come il vento fra gli alberi» [Поговори со мной, как ветер среди деревьев]). Певица признает свою уязвимость, но называет это осознанным выбором в пользу свободы («Ho scelto di essere libera» [Я выбрала быть свободной]).

Главный образ трека соединяет двух людей через свет и грусть в одну метафору: «Siamo nella stessa lacrima, come un sole e una stella» (Мы в одной слезе, как солнце и звезда). Она смотрит на закаты родных краев («sui tramonti della mia terra») и верит в наступление новых дней («su nuovi giorni»). Завершается всё настойчивым призывом к диалогу: Элиза повторяет «Ascoltami» (Послушай меня), а в самом конце неожиданно меняет одну букву, обращая внимание внутрь: «Ascoltati» (Прислушайся к себе).

„Gli Ostacoli Del Cuore“ znamená „Prekážky srdca“. Elisa, talianska speváčka, v tejto piesni spolu s Ligabuem opisuje vzťah ako cestu cez vnútorné bariéry, tajomstvá a nevypovedané veci. Hneď na začiatku sa medzi týmito prekážkami objaví „un principio di magia“ [zárodok mágie]. Je v tom zvláštna zmes večera, ktorý nechce skončiť, a noci, ktorú by človek najradšej vyhodil ako nevydarený vianočný balík. Páči sa mi aj jemne vtipná predstava tajných myšlienok, ktoré si človek starostlivo chová, no potom zistí, že ich už niekto odhalil. A ešte väčšia irónia? Rozprávač priznáva, že tie myšlienky vlastne prezradil sám: „Sono io che li ho prestati“ [som to ja, kto ich požičal].

Najsilnejšie sa vracia otázka „Quante cose che non sai di me“ [Koľko vecí o mne nevieš]. Spoločná cesta teda nie je hotový plán. Nesie si veci, ktoré treba spoznať a zaslúžiť, ale aj také, ktoré treba cestou odhodiť. Pri pohľade na more sa rozprávač pokúša nechať „naufragare un ridicolo pensiero“ [stroskotať smiešnu myšlienku]. Medzi tým, čo človek hovorí, a tým, čo naozaj robí, vzniká energia, pohyb a hluk: „Fa rumore camminare fra gli ostacoli del cuore“ [Je hlučné kráčať medzi prekážkami srdca]. Pieseň tak nepodáva jednoduchú romantickú odpoveď. Ukazuje skôr dvoch ľudí, ktorí si počas spoločnej cesty odhaľujú neznáme časti, niečo si musia zaslúžiť a niečoho sa musia zbaviť.

L'Anima Vola (The Soul Flies) invites us to imagine our inner spirit spreading its wings and gliding through fresh air. Elisa sings about a love that isn’t built on gifts or grand gestures; what matters is seeing and being seen for who we truly are. The soul is portrayed as a free, fearless traveler that can stand on its own yet joyfully returns to the person it desires. Like a gentle breeze, a single kiss may arrive softly, but it can still set everything in motion.

The song celebrates authenticity, courage and presence in the moment. Elisa reminds us that when two hearts recognize each other – even in the middle of “a thousand storms” – they don’t need anything more than a shared instant to feel complete. The soul doesn’t hide, fade or get lost for long; it dares, it dances and, above all, it always finds its way back to the love that lets it soar.

В песне Элизы, итальянской певицы, и Лигабуэ между «остаколами сердца» появляется «principio di magia» [зачаток волшебства]. Это не готовое чудо, а маленькая искра, которая цепляется за вечер, «che non muore» [который не умирает], и помогает пережить ночь, которую хочется «scartare» [распаковать, как рождественский подарок]. Здесь есть ирония: самые тайные мысли бережно хранят, а потом вдруг обнаруживают, что они уже раскрыты. И певица признаётся: «a parlare ero io» [говорила я], «sono io che li ho prestati» [это я сама их одолжила]. Получается разговор о близости, где другой человек знает далеко не всё, а часть молчания всё равно приходится отдавать ему в совместную дорогу.

Припев звучит почти как список багажа: «Quante cose che non sai di me» [сколько всего ты обо мне не знаешь] и «quante cose da portare nel viaggio insieme» [сколько всего нужно взять в наше совместное путешествие]. Но в этот багаж попадает не только хорошее. Есть мысли, которые хочется выбросить, пока героиня смотрит на море и позволяет «naufragare» [потерпеть крушение] нелепой мысли. Особенно хорош финал: энергия заставляет её качаться «fra il mio dire ed il mio fare» [между моими словами и поступками], а идти через препятствия сердца «fa rumore» [создаёт шум]. В песне близость получается живой и немного неудобной: что-то о себе нужно заслужить, что-то можно узнать, а что-то человек прямо говорит, что знать не хочет.

«Gli Ostacoli Del Cuore» («Перешкоди серця») Elisa, італійська співачка, виконує разом із Ligabue. У пісні серце схоже на шлях із перешкодами, де все ж знаходиться «un principio di magia» («паросток магії»). Він з’являється між вечором, який не хоче закінчуватися, і ніччю, яку хочеться викинути, «come un pacco di Natale» («як різдвяний пакунок»). Образ трохи кумедний: неприємну ніч можна просто запакувати й відкласти. Навіть таємні думки тут не в безпеці: їх пестять, бережуть, а потім раптом виявляють уже відкритими. І чесне зізнання «a parlare ero io» («це я говорив/говорила») визнає: саме оповідач сам поділився тим, що приховував.

Приспів говорить про близькість як про спільну подорож. Є «quante cose che non sai di me» («так багато речей, яких ти не знаєш про мене») і ще більше того, що людина «не може знати». У цей шлях треба взяти одні речі, а інші викинути. Радість потрібно заслужити, навіть дивлячись на море й дозволяючи «un ridicolo pensiero» («безглуздій думці») потонути. Фінал додає руху: енергія гойдає оповідача між словами й учинками, а саме ходіння «fra gli ostacoli del cuore» («між перешкодами серця») «fa rumore» («шумить»). Пісня не розкладає стосунки по поличках, зате чесно показує їхню незручну механіку: відкриватися, щось заслужити, щось залишити позаду й продовжити шлях разом.