Épris означає "закоханий" або "захоплений". Це елегантне та поетичне слово, яке рідко зустрічається в повсякденній мові.
У пісні воно використовується для опису того, як Париж закоханий у своє старе місто та острів Сен-Луї. Це надає місту людських якостей, роблячи його більш живим та емоційним.
«Sous le ciel de Paris» [«Під небом Парижа»] у виконанні Іва Монтана перетворює Париж на живе місто, де просто під небом народжується пісня: «Elle est née d’aujourd’hui» [«Вона народилася сьогодні»]. Закохані йдуть вулицями, будують своє щастя під мелодію, що ніби створена саме для них. Біля мосту Берсі сидить філософ, грають двоє музикантів, зупиняються перехожі, а потім тисячі людей співають до вечора. Слово Paname тут є розмовною назвою Парижа, тому «À Paname» [«У Парижі»] звучить по-своєму невимушено й тепло. «Notre Dame» [«Нотр-Дам»] називає знаменитий собор, але пісня не приховує, що навіть біля нього інколи «couve un drame» [«тліє драма»]. У Парижі, каже текст, може статися що завгодно.
Далі небо саме стає закоханим героєм. Воно зберігає таємницю: вже двадцять століть кохає острів Сен-Луї, один із островів на Сені. Коли острів усміхається, небо вдягає синій одяг, а коли над Парижем іде дощ, воно «est malheureux» [«нещасне»]. Ревнощі до мільйонів своїх коханців викликають грім, але сердите небо швидко просить пробачення й дарує веселку. Мені особливо подобається ця трохи смілива казка: місто має закоханих людей, акордеон човняра, літні промені, надію і навіть небесні примхи, а все це зливається в пісню про любов парижан до свого старого міста.