Подснежниками означає «пролісками» й буквально описує ніжні весняні квіти, які пробиваються крізь сніг.
У пісні цей образ звучить дуже поетично й драматично: «поки тіло не укрило підсніжниками» створює символічну картину забуття, природи та плинності життя. Це незвичне слово добре запам’ятовується завдяки контрасту між ніжними квітами та сильними почуттями пісні.
«ПОМНИ» звучить як прохання не дати спогадам зникнути. Оповідач згадує перший танець, квіти на даху й бажання дістатися до коханої: «К тебе хочу» [Я хочу до тебе]. Вона покликала його «из пустоты» [з порожнечі] й зібрала його зруйнований світ докупи, тому повторюване «Помни, ты напомни» [Пам’ятай, нагадай мені] схоже на звернення до людини, яка стала його спасінням. Телефонний екран, що шепоче замість нього, добре передає цю незручну тишу: він поруч із почуттями, але сам майже не може говорити.
Далі романтична ніч стає дивною й трохи небезпечною. Їм кажуть закруглятися, двері закладу вже зачинені, додому ще далеко, та вони не можуть відірватися одне від одного. «Тебе до дома километров двадцать, мне до дома километров пропасть» [Тобі до дому двадцять кілометрів, мені до дому прірва] протиставляє звичайну відстань його внутрішній безодні. Він називає себе спокусою, а її спасінням. Образ тіла, яке можуть укрити підсніжники, і порівняння з ангелами, що рятують грішників, додають пісні майже казкового, але похмурого краю. Тут любов не обіцяє простого фіналу: вона забирає душу, збирає розбиту людину й залишає головне прохання: «Ты напомни» [Ти нагадай].