Affranto означає "розбитий горем", "пригнічений" або "зневірений". Це сильне слово, яке передає глибокий емоційний стан.
У пісні Ultimo використовує його, щоб закликати не бути "affranto" (розбитим горем), якщо мрія не збувається. Це слово підкреслює важливість стійкості та надії, навіть коли стикаєшся з розчаруванням, що робить його дуже зворушливим і повчальним.
У «22 Settembre» Ультімо говорить про життя без постійного очікування дозволу чи ідеального моменту. Його герой воліє триматися за важливе, а не відпускати: «Preferisco vivere» [Я волію жити] і «Preferisco stringere / Che lasciare perdere» [Я волію тримати, а не махнути рукою]. Він приймає життя як подорож, яка «non chiede il permesso mai a me» [ніколи не просить у мене дозволу]. Поруч із цим прямим рішенням є ніжніша сцена: двоє то розходяться, то знову зближуються, а потім один просить іншого розповісти секрет. Згадка про «vecchio pazzo» [старого божевільного], який говорить людям про те, чого ніколи не було, звучить як образ людини, що вигадує інший світ, аби хоч трохи втекти від буденності.
Особливо гарна тут осіння пам’ять: герой згадує себе в парку, де він ніби підбадьорює себе словами «mostra quanto vali» [покажи, чого ти вартий]. Він не хоче сідати на потяг у майбутнє, бо прагне насолодитися навіть однією простою хвилиною. 22 вересня стає конкретною датою, пов’язаною з місцем і спогадом, який співрозмовник має зрозуміти без пояснень. Наприкінці герой мусить підвестися й вийти, але водночас відчуває місію: «Cantare in pieno inverno / Per dar la primavera» [Співати посеред зими, щоб подарувати весну]. Це трохи сміливо й навіть трохи надто урочисто, зате дуже по-ультімовськи: не чекати, поки життя стане легшим, а співати й рухатися далі просто посеред зими.