Diyar — це поетичне слово на позначення краю, землі або певної місцевості. У рядку “Kendini bu diyardan” воно означає «себе з цього краю», тобто заклик утекти з цього міста чи похмурого світу.
Слово має дещо давній і загадковий відтінок, тому звучить виразніше, ніж звичайне yer («місце»), і добре передає атмосферу пісні.
У «Sar Bu Şehri» Джанозан малює сцену втечі з тісного й болісного міста. Ліричний герой не розуміє, чому «Anlamam nedenini» [я не розумію причини], але бачить, що хтось засмутив його «bebeğimi» [мою дитину, мою крихітку]. Рядок «Tam yüzüne dalmışken / Çizmiş kendi resmini» [саме коли я вдивлявся в її обличчя, вона намалювала власний портрет] звучить трохи сюрреалістично, ніби ця людина раптом відгородилася власним образом. А прохання «N’olursun kaç kurtar / Kendini bu diyardan» [будь ласка, тікай, урятуй себе з цього краю] вже зовсім пряме. «Yâr» [коханий або кохана] тут є теплим звертанням до близької людини.
Найсильніша метафора пісні народжується зі світла й темряви: «Güneş’i ararken / Peşini bırakmaz Ay» [коли шукаєш Сонце, Місяць не відстає]. Сонце можна шукати як вихід, а Місяць невідступно тягнеться слідом. Потім звучить майже кінематографічний наказ: «Sar, bu şehri en başından yak / İyice yak» [обійми це місто й спали його від самого початку, спали добре]. Герой не хоче прокидатися від цієї дивної мрії й каже: «Kim der ki, “Bu rüyadan uyan” / Ona uzat» [хто скаже: “Прокинься від цього сну”, простягни йому це]. Водночас він визнає власну смертність: «Sanma ki ölümsüzüm» [не думай, що я безсмертний], а стіни міста стають дедалі «dar» [вузькими, тісними]. Та в кінці ночі все ж є ранок: «Ne yalnızlık ne hüzün / Bu gecenin gündüzü var» [ні самотність, ні смуток, у цієї ночі є день].