Світло потрібне лише, коли воно догорає
Сумуєш за сонцем лише, коли починає сніжити
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Розумієш, що був на висоті, лише коли тобі погано
Ненавидиш дорогу лише, коли сумуєш за домом
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Дивишся на дно своєї склянки
Сподіваючись, що одного дня збережеш мрію
Та мрії приходять повільно і зникають так швидко
Ти бачиш її, коли заплющуєш очі
Можливо, одного дня ти зрозумієш, чому
Усе, до чого ти торкаєшся, неодмінно вмирає
Та світло потрібне лише, коли воно догорає
Сумуєш за сонцем лише, коли починає сніжити
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Розумієш, що був на висоті, лише коли тобі погано
Ненавидиш дорогу лише, коли сумуєш за домом
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Дивишся на стелю в темряві
Те саме старе порожнє відчуття у твоєму серці
Бо кохання приходить повільно і зникає так швидко
Ти бачиш її, коли засинаєш
Та ніколи не торкнутися і ніколи не втримати
Бо ти кохав її занадто сильно
І ти занурився занадто глибоко
Світло потрібне лише, коли воно догорає
Сумуєш за сонцем лише, коли починає сніжити
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Розумієш, що був на висоті, лише коли тобі погано
Ненавидиш дорогу лише, коли сумуєш за домом
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Бо світло потрібне лише, коли воно догорає
Сумуєш за сонцем лише, коли починає сніжити
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Розумієш, що був на висоті, лише коли тобі погано
Ненавидиш дорогу лише, коли сумуєш за домом
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Бо світло потрібне лише, коли воно догорає
Сумуєш за сонцем лише, коли починає сніжити
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш
Розумієш, що був на висоті, лише коли тобі погано
Ненавидиш дорогу лише, коли сумуєш за домом
Розумієш, що кохаєш її, лише коли відпускаєш